Перегляди443
Коментарі1
ПерекладОригінал

— Із червня по жовтень моїми головними інструментами на роботі стають відро, ганчірка, хустка і баклажка з водою, — каже 48-річна Галина Безбородова з Миколаєва. Має освіту бібліотекаря. За фахом не працює. Узимку торгує на базарі овочами. Улітку їде на сезонні заробітки.

— Уперше поїхала збирати полуницю в село Лосятин на Тернопільщині. За день роботи обіцяли 300 гривень. Тоді мінімалка була 1500, здавалося — шалені гроші. Працювати було дуже важко. Щодня плакала і клялася, що більше не поїду. Нас поставили на плантацію, дали ящики. За технологією, треба рвати ягоду без хвостика. Від листя полуниці в мене зразу пішла алергія по всьому тілу. Радувало тільки, що розраховувалися щодня.

Перший тиждень все, що заробила, спустила на аптеку. Думала повертатися додому. Інші жінки вмовили лишитися. Господар для працівників винаймав хату зі зручностями, раз на день безкоштовно годували. За місяць звикла. Стала збирати ягід понад норму. Щомісяця мала не менш як сім тисяч гривень.

На другий рік у Лосятин не потрапила. Виявилося, село настільки популярне, що на сезонні заробітки записуються ще з зими. Фермери платять більше, ніж у Польщі.

— Поїхали з колегою на полуницю в Польщу. На рекламному буклеті щасливі жінки тримали відра з ягодами, — про­довжує Галина.

— Коли нас привезли на поле — була в шоці. Поселили поряд у сараї з гіпсокартону. Окремо душ і туалет. У кімнатах по 12 ліжок. Навколо жодного магазину. Втримало лиш те, що не мали грошей на квиток додому.

Поле в поляків було більш занедбане, полуниця дрібніша. Пан поставив денну норму — 100 кілограмів. За один платив чотири гривні. По грошах мала те ж, що і в Лосятині. Але тут працівників забезпечували харчами. Обід привозили на місце — хліб, суп, каша з м'ясом. Безкоштовно давали мінералку. Продукти на сніданок і вечерю господар купував у супермаркеті. Брав акційні товари — дешеві йогурти, сосиски, кетчупи. Раз напився і за нас забув. Пригрозили, що підемо в поліцію. То він підняв плату майже на гривню за кілограм, щоб не виступали.

Робота була одноманітна, а з краєвидів — одна полуниця. Із тих часів ненавиджу цю ягоду. На полі між собою ніхто не говорить, стараються більше зібрати. Одна жінка щодня здавала по 250–300 кілограмів. Мала 14–20 тисяч гривень заробітку. Це вдвічі більше, ніж в інших. То їй весь час підлості робили: у воду щось наллють, коробки покрадуть.

— Третій раз їздила на полуницю в Данію. Знайома казала, що там рай. Я продала машину, щоб вистачило грошей на дорогу. Привезла додому вдвічі більше. Але потім два місяці лежала в лікарні. Мала токсичне зараження всього організму, — говорить Галина Безбородова.

— У Данії працювали в теплицях. Знизу ростуть огірки, середній ряд — салати. Верхній — полуниця у вазонах. Збирати її складно. Власники обіцяли щомісяця платити дві тисячі євро. Але треба здати 300 кілограмів ягоди. Це нереально. У мене виходило 200.

Заробляла десь до 1500 євро. Це наче й не мало. Однак додатково вираховували гроші за житло. Продукти дорогі. Теплиці постійно обробляли хімікатами. У всіх жінок через це була підвищена температура, руки й ноги сильно пухли, боліли нирки. А їхній лікар казав, що то акліматизація так проходить.

Останні роки працюю в Україні. Нічим не гірше, хоч і менші заробітки. Другий рік їжджу на Херсонщину. Сезон починаєтеся з 8–10 червня і триває до вересня. Цього року вперше запросили на черешню. Власник обіцяє житло, фірмовий одяг, обід. За кілограм зібраної полуниці платять чотири гривні. Ще один плюс — в Україні можна брати на сезонні роботи дітей, на неповний робочий день. Зі мною поїде 16-річний син та 14-річна дочка.

Перегляди443
Коментарі1
Додати коментар
Ви повинні увійти для того, щоб додавати коментарі
1 коментар

Надіслати скаргу?

Ні

Цікаво було б дізнатися, чи може хтось із читачів публікації розповісти свою історію повернення в Україну? Як ви влаштувалися після Італії?